Казка про мандрівку Нені у пошуках друзів "Крок назустріч"

 «Сказка быль, да в ней намек…»

У мальовничому куточку безкраїх степів, квітучих полонин та яйл, на узбережжі Чорного моря, жила молода співоча щира красуня Неня. І був у неї братик Рос, великий і поважний, любив він сестричку більше за усіх і не хотів її ні з ким ділити.

«Вся увага, краса та здібності Нені повинні належати мені», - впевнений був братик Рос. Та самотньо було так жити дружелюбній і активній Нені, не послухалась вона Роса і вирушила на пошуки друзів. А супроводжувати Неню визвались її діти – учні КЗШ І – ІІІ ступенів № 44.

І потрапили вони у Прибережно-атлантичний Єврокрай, де щодень, то відкриття.

У перший же день побували вони на загальному єврофорумі. Приглянулись Нені жителі цього «раю»: добрі серцем, широкі душею, високі думками та помислами… Близькі їй і цінності народів цього краю.  

- Чому ж і мені не розділити ці чесноти? – замислилась лагідна Неня.

Приємним був цей щасливий народ, який живе у добробуті та мирі. Прийшлось до душі Нені і турботливе ставлення до людей  похилого віку, і безробітних, і до всіх тих, кому пощастило менше за них.

Сподобалось дітям Нені – учням КЗШ № 44 – виховання підростаючого покоління – лідерів, толерантних, мобільних, конкурентноспроможних, готових до життя в сучасних ринкових умовах.

- І я хочу так жити. І щоб всі мої діти так жили! Ми не гірші. – стверджувала Неня.

На третій день мандрівки наснився їй страшний сон, що увесь її край чорна хмара обрамляє, гине все живе, її матінці-природі спокою немає і пригадала Неня ті страшні часи…

- Чому частина моїх дітей така недбала та байдужа? – обурено питала себе Неня. Та заспокоїв її дружній євронарод і увірив, що разом ми в змозі Чорнобильський слід подолати і Довкілля врятувати.

 І наказала Неня своїм дітям брати приклад з народу Єврокраю та дбати про її матінку-природу.

Та недовго сумувала життєрадісна красуня, поспішила на місцевий ярмарок.

Чого там тільки нема: і співи, і національні веселощі та забави, і запальні танці… А скільки всього ласенького: тут тобі й італійська піца, паста, легкий грецький салат, англійський класичний пудинг та чай з молоком, датський рекордсмен бутербродів, білоруські драники та багато-багато іншої смакоти.  Кожний мав змогу знайти щось собі до смаку.

І розділила Неня думку свого шанованого сина: «… і чужого научатись, та свого не цуратись…».

П’ятий день мандрівки подарував Нені та її дітям купу вражень. Скільки незвіданого вони побачили, скільки цікавого дізнались від дружнього народу Єврокраю: і про туристичний рай Лазурного узбережжя, і про країну-«казино», і про щасливі Сніжні Королівства, і про батьківщину олімпійців…

Тут зрозуміла щира Неня, чого вчили її нові товариші з Єврокраю: лише у дружньому спілкуванні, єдності та співпраці можна в цьому світі жити по-справжньому, а не просто існувати!

Повернувшись додому, Неня більше не відчувала себе самотньо і не сумувала. Вона пригадала добрі справи своїх дітей, толерантне, гостинне ставлення своїх нових друзів, їх цінності, які дорожче за золото, запальні танці, солодощі і на душі у неї стало тепліше.

«Як все ж таки добре мати друзів!» - впевнилась наша Ненька.

Так і здійснила Неня крок назустріч своїм розумним, дбайливим сусідам - новим друзям з Європейської спільноти.

«Все інше в руках моїх дітей…» - мрійливо подумала Неня.

 Тож не засмучуватимемо нашу Неньку!

Кітченко Т., 10 клас